З першого дня війни став до оборони Харкова: історія нацгвардійця [ Редагувати ]
Денису було вісім, коли росіяни окупували його рідний Алчевськ. Хлопець виріс в атмосфері українофобії та тотальної пропаганди. Однак зміг виплекати в собі любов до України. Мову вивчив за мультфільмами. Перед великою війною виїхав на підконтрольну Україні територію, а в лютому 2022-го пішов у Нацгвардію. Звільняв українські села і міста, а коли зазнав поранення, бути списаним - не захотів. Про патріотизм та самовідданість наш наступний сюжет.
Коли окупували його рідний Алчевськ, Денису було вісім років. Попри масовану пропаганду, яку насаджували в окупованій Луганщині, хлопець ще підлітком почав розрізняти брехню.
Денис, позивний "Мобі Дік", боєць Нацгвардії:
Я почав розуміти, що і деякі діри у домах, десь ще, вони з'являються чомусь із сепаратистської сторони іноді, і коли вони пишуть, що це робить Україна, то це доволі смішно виходить, бо не може снаряд трошки завернутися якось і пролетіти назад.
Після закінчення школи Денис зі своєю дівчиною поїхав до Харкова вступати до університету. Каже, був приголомшений тим, як живуть люди на підконтрольній Україні.
Денис, позивний "Мобі Дік", боєць Нацгвардії:
Якщо там, в моєму рідному місті Алчевську, воно 8 років гнило, усе просто вмирало, то коли я приїхав сюди, особливо до Харкова, в мене горіли очі. Я побачив, що у мене є майбутнє.
Ще в окупації хлопець самотужки, за мультфільмами, вивчив українську мову.
В Алчевську її не викладали в моїй школі з 2014 року. Але якось завдяки "Спанч Бобу" та іншим мультикам, які в дитинстві я дивився, я дуже добре її запам'ятав, і якось, чесно вам скажу, ніколи не забував українську мову, не розмовляв нею зовсім, але забувати не забував.
Велика війна застала Дениса в Харкові. Хлопець без роздумів пішов до військкомату і 25 лютого 2022 року вже став до оборони Харкова.
Ми стояли на окружній і наша справа була не пропустити ворога з траси Дергачів на Сортировку.
Далі - контрнаступ. Під Боровою Денис із побратимами зміг захопити полонених.
Денис, позивний "Мобі Дік", боєць Нацгвардії:
Нам треба було форсувати болото, і виходили ми з цього болота по шию у воді усі. І так і вийшло, що ми зайшли у селище, перший полонений. Ми на нього випригнули з кущів, він віз пиріжки тим, хто на нас хотів засаду устроїть. Його узяли, він нам розповів, де хто знаходиться, сказав, що в нас за спиною близько сорока добровольців, котрі на нас бажали влаштувати засідку.
У листопаді 2022-го, під Кремінною, Денис отримав поранення.
Ми мали штурмувати позицію ворога, і як тільки ми почали вилазити з окопу, на жаль, прилетів 152-й снаряд у дерево, під котрим ми скупчувалися. Ускладнення, котре у мене з'явилося, це часткова втрата зору правого ока, через це тільки я зараз і знаходжусь тут, а не повернувся до своїх хлопців, бо, на жаль, навіть самі хлопці сказали, що навіщо ти нам потрібен, якщо ти правим оком не можеш навіть прицілитись.
Після тяжкої контузії лікарі не списали хлопця, а пішли йому назустріч - дали роботу в медичному пункті військової частини.
Ольга, позивний "Шпилька", начальник медичної служби військової частини Нацгвардії:
Він працює з документами, обробляє списки, статистикою хворих, пересування хворих по лікарняних закладах. Це важлива робота, бо від цього залежить і лікувальний процес, і неперервність лікування, і також виплати військовослужбовцям.
Та головне, кажуть у частині, побратимам легше звернутися з якимось проханням до такого ж, як і самі. Сам же Денис мріє про звільнення його рідної Луганщини. Бо вже заручився з дівчиною і хоче, щоб на весілля могли приїхати усі рідні з Алчевська.
Своїх бабусь я був би рад там бачити, але там має бути багато рідних моєї нареченої. У неї дуже велика та гарна сім'я, тому я впевнений, що обов'язково треба зробити все, щоб вони також могли з нами в цей день побути.
